Вiршi дiда Кiндрата

Чому жінки, коли старіють!

Усі, без виннятку, дуріють!

Була, ти кажеш, молода,

Тому і вийшла, що – дурна!

Тепер розумна? Що із того?

Старіша стала, ще до того!

Але себе ви так ведете,

Неначе пахнете й цвітете!

Але весна давно пройшла,

Вона у осінь перейшла!

Від нас, ви хочете ж такого,

Що не було і в молодого!

Тай що змінилось, з того часу?

Облиш, ти, корчити гримасу!

Хіба змінився чоловік!

Таким він був, увесь свій вік!

Вам, кажите, усе набридло!

Веде себе, як "повне бидло"!

На себе, в зеркало, погляньте!

Та без одежі, так ось – гляньте!

Хоч, розумнішим став мізок!

Та молодість, уся – в пісок!

Скажи спасибі, що з тобою!

Не з іншою, не з молодою!

Що є на кого побурчати!

А інколи і покричати!

Одінь ти розові очки,

Дивись на нього і мовчи!

Колись, навіщось їх зняла,

Щасливою ж була - дурна!

Очки - окуляри

 

Стоїть священник – бородатий!

На вигляд, начебто, богатий!

У рясі, та одів хреста!

І куртка, зверху, не проста!

А поряд хлопець, блиск в очах!

Із заздрощів, уже зачах!

Не здорово, він, поглядає!

І в батюшки, таке питає:

«У кого вірите? В Хреста?

Не та в вас віра – не проста!

Потрібно вірить в Магдалину!

Не ту ви вибрали людину!»

Священник слухає й спокійно:

«У мене, віра є надійна!

У сина божого – Хреста!

Ти знай, повірив не з проста!

Фанатик, гад, не піддається!

Чий-чий він син? Це вам здається!»

Священник зиркнув, із під лоба:

«Як подивлюсь, ти – недороба!

Ти хто? Католик, протестант?

Найшовсь, мені, тут діамант!

Я ж православний! Стій, отам!

А то, згрішу – по морді дам!»

Сидить ворона, сир трима!

Та відвернулася дарма!

Лисиця поряд там гуляла,

Взяла ломаку і попала!

Вороні в голову вліпила,

Як сир упав, його схопила!

Перната на землі лежить,

Зірки рахує, верещить:

"Щось, байку зовсім скоротили,

Спасибі вам, хоч не убили!"

У себе як вона прийшла,

Так нове дерево знайшла!

Тай й там, спокою їй нема,

Несе корову й барана!

Дивись, у них уже драбина!

Угору, лізуть, от – скотина!

"Куди, зараза, вас несе?

Де є ведмідь, що вас пасе?"

"На гілку хочемо ми сісти!

Та трохи яблучок поїсти! "

"Поглянь, дурепа, це ж береза!

Ти випила? Ти не твереза? "

"Сама дурна, в нас із собою!

Іди, рогатенький, зі мною!"

"Баран, ти що зовсім здурів?

Чому ти вдома не поїв?"

Пізніш, приперло і козла,

А потім, також – кабана!

Сидять і яблука їдять!

Набридло їх вороні ждати!

Зненацька, каркнула й тікати!

У небі, вміє, бач літати!

Худоба? Дуже налякалась,

А гілка тріснула й зламалась!

Ворона радісно: "Дігрались!

На землю швидко ви дібрались?

Такі гулянки – не терплю!

А от обломи я люблю!"

Обід, приїхав генерал!

Він бачить лиш один канал:

Куди не гляне – всі  сумні,

Звисають, шкіряні, ремні!

"Годують гарно вас, герої?"

Мовчать, облиште нас в спокої!

"Невже, погано?" Знов мовчать!

"Виходить, добре?" Всі кричать:

"Виходить добре! Входить – ні!

 Уже, ми губимо ремні!

 Нема героїв, серед нас!

 Усі ми хочемо в запас!"

"Ану, насипте, покуштую,

 Чого смієтесь – не жартую!

 Погляньте й справді, не іде,

 А часу ж – обмаль, служба жде!

 Гукайте повара! Він де?

 Ось, хто у нас в запас піде!"