Гагарін
Гагарін в космос раз злітав!
– Навіщо, – потім запитав.
Не знав тоді ще, бідолага,
Що головне – це не відвага!
Коли на землю він спустився,
Так дуже сильно розгубився!
Все обійманки й поцілунки,
Весь день несуть йому, дарунки!
І догори все підкидають,
І кажуть – краще нього знають,
Навіщо, він літав до неба
Й, що більш цього робить не треба!
Його і так всі хочуть бачить!
З постелі підійнявсь й ледачий!
Біжить до нього й тисне руку,
А для Гагаріна – це мука!
Він сотні-сотні рук стискає –
І вже свою не відчуває!
І знов опори він не має!
Нехай герой наш політає!
І він всміхається весь день,
А відчува себе як пень!
І кожен день він пє чимало!
А всі кричать, що мало-мало!
І вже, обличчя заніміло!
І вже, не слухається тіло!
Ех, краще б з неба я упав,
Або у космосі пропав!
І хоче він уже до хати,
До жінки, дочок і поспати,
Своє здоровя не вбивати!
І знову хоче він літати!
Що треба
Скажіть, будь ласка, дід Кіндрат!
Виж, в нас, колишній, дипломат!
І ви повинні, точно, знати!
Сімейне щастя, як дістати?
Його не треба вам ловити!
Вам, лиш, спокійно, треба жити!
А та сімя є ідеал,
В якої твердий капітал!
І ще, не треба жінці знати,
Із відки гроші він міг взяти!
Йому ж не треба розуміти,
Куди вона могла, їх, діти!
І буде добра та сімя!
І жити довго – так, як я!
А шо жона?
Обід у полі. Трактористи.
Їдять! Не можуть, два, наїстись!
Один у іншого пита:
- Чому голодний? Шо жона?
- Вона уміє готувати,
Але ще більше любить спати!
- А в мене гірша є біда!
Моя не вміє готувати,
А від плити не відірвати!
В печі теж любить випікати!
Але таке, що я – тікати!
А потім мушу викидати!
І уночі голодним спати!
Ось отакі вели дебати!
Обід скінчився – знов пахати!
Де?
Коли дивлюсь я на людину,
То бачу ось таку картину!
Багато хочуть перейти!
Але не можуть шлях знайти!
Це так кумедно сподіваться,
Найти щось там,
Де сотень з двадцять,
Ніхто, нічого не знайшов.
Але, можливо, там пройшов!
Вони підходять до дороги
І топчуть-топчуть, свої ноги!
Не можуть вірний слід знайти!
Тому й не можуть перейти!
Дивлюсь на них і так гадаю,
Вони – дурні того не знають,
Що бога в серці всі не мають,
А треба голову підняти,
На небо глянути й не спати!
І зірка бога вкаже шлях!
Й тоді всі зможуть слiд знайти
І цю дорогу перейти!
Не маю
Не маю, власних, я думок!
Але, людських, ідей струмок,
Затім, у річку виростає!
Вирує піна, сонце грає!
І гупа серце – відчуває!
Писати хочу – все співає!